Квартира 7А

У будинку Бремфорд, що стоїть на нью-йоркській вулиці, завіси були товсті, а килими — густі, але це не рятувало від почуття, що хтось постійно дивиться. Террі, колишня танцівниця з травмованим тілом і ще більше травмованою душею, заїхала сюди в надії сховатися від минулого. Вона ще пам'ятала, як холодний глянець паркету студії відбивався у її тілі, і тепер цей холод став її постійним супутником. Сусіди — чоловік і жінка з надто ідеальними манерами — запропонували їй чаю з імбирним печивом. Їхні посмішки були м'якими, а слова — обережними, але вголос Террі ніколи не сказала б, що відчувала: їхня доброта була схожа на паперову упаковку, під якою ховалося щось інше.

Вона почала помічати дрібниці: як жінка торкалася її руки надто довго, як чоловік дивився кудись повз неї, ніби бачив когось іншого за її плечима. Вночі будинок оживав інакше. Скрип половиць набирав нових відтінків, а повітря в коридорі гуло, ніби напружене перед грозою. Одного ранку Террі знайшла на дзеркалі у ванній дивний напис — не літери, а скоріше завихрення, схожі на те, як дим стелиться по воді. Вона витерла його, але відчуття, що щось не так, лишилося. Вона не могла пояснити, чому її тіло напружувалося кожного разу, коли вона проходила повз квартири 7А. Це не був страх — скоріше тремтіння, схоже на те, як м'язи згадують рух до того, як розум його усвідомлює. Іноді їй здавалося, ніби вона чує музику — не мелодію, а лише її відлуння, що виповзало з-під дверей.