Одне ціле

Вони купили будиночок за містом, мріючи про спокійне життя. Міллі раділа квітниковим грядкам, Тім обіцяв собі кожного ранку бігати лісовими стежками. Але все змінила та випадкова знахідка — невелика печера, прихована серед коріння старого дуба. Спочатку зміни були ледь помітними. Легке поколювання шкіри, мов від дотику кропиви. Потім — дивна тяга до близькості, немов магніт тягнув їх одне до одного. Вони сміялися з цих відчуттів, називаючи їх «медовим місяцем». Але скоро сміх завмер — їхні тіла почали поводитися дивно. Під час обіймів здавалося, ніби шкіра дихає єдиним диханням, а серця б'ються в один ритм.

Вони почали уникати дзеркал. У відображенні вони бачили не просто двох людей, а щось більше — дивний симбіоз, прекрасний і лякаючий одночасно. Іноді Міллі прокидалася від того, що не могла зрозуміти, де закінчується її тіло і починається Тімове. Це лякало, але й вабило — немов вони на межі відкриття чогось давно забутого. Ця історія — не про монстрів чи фантастичні перетворення. Вона про те, як двоє людей відкривають новий вимір близькості. Про те, як ми іноді боїмося власних почуттів, коли вони стають занадто реальними, занадто фізичними. І про те, що іноді кохання вимагає не лише духовної, але й тілесної злитості, на яку ми наважуємося не одразу.