Примарне світло

У сім'ї Дана після раптової трагедії настала непроглядна тиша. Кожен із трьох людей опинився у власній вежі самотності, не в силах знайти слова для спільного болю. Ден, звиклий до фізичної праці, раптово відчуває себе безпорадним, коли його родина починає розпливатися, наче пісок крізь пальці. Випадкова зустріч з театральною трупою стає для нього невідомою стежкою, на яку він ступає з несміливою надією. Тут, серед таких самих звичайних людей з різними історіями, він вперше за довгий час відчуває, що його почуття не є чужими.

Під час читання рядків Шекспіра він раптом розуміє, що столітній текст говорить його власними словами — про втрату, любов і страх. Крізь спільні репетиції він поступово навчається не лише грати роль, але й знову говорити з власною донькою, знаходячи в її очах те саме питання, що і в нього. Разом вони відкривають, що сцена — це лише привід бути поруч, дивитися одне одному в очі і, нарешті, почути. Це історія про те, як звичайні люди знаходять у мистецтві не розвагу, а рятівний круг, який допомагає їм знайти один одного в океані горя.