Троє чоловіків і маленька леді

Ті троє нью-йоркських хлопців, що колись гучно веселилися на вечірках, тепер навчилися розрізняти дитячий плач за кілька кімнат. Їхнє життя перевернулося п'ять років тому, коли на порозі з'явилася маленька Мері. Вони звикли до того, що кухня завжди вкрита крихтами печива, а ванна кімната прикрашена жовтими качками. Коли Сільвія оголосила про переїзд до Лондона, у їхньому будинку настала тиша. Вони мовчки дивилися, як Мері складає свої іграшки у валізу, і кожен із них відчував, ніби у грудях щось розривається. Пітер першим не витримав: "Ми не можемо просто так відпустити їх", — сказав він, і ці слова стали початком найбезглуздішої та найщирішої авантюри в їхньому житті.

Лондон зустрів їх дощем та сірим небом. У розкішному особняку Едварда все здавалося ідеальним — від симетрично розставлених крісел до бездоганної посмішки майбутнього нареченого. Але під цією досконалістю ховалося щось не таке. Під час вечері Едвард несподівано зауважив: "Інтернат дасть Мері справжню освіту", — і в цю мить троє друзів обмінялися значущими поглядами. Вони зрозуміли — ця людина ніколи не любитиме дитину. Тієї ж ночі вони влаштували справжню диверсію. Джек відволікав гостей, виконуючи монологи з Шекспіра, Майкл "випадково" розлив червоне вино на весільну сукню, а Пітер тим часом вів останню розмову з Сільвією. Він говорив про те, як Мері хворіла на вітрянку, як вперше сказала "тато" і як вони втрьох інсценували цілу оперу, щоб змусити її з'їсти шпинат. "Ми вже сім'я", — сказав він просто, і в цій простоті була вся правда.