Глибинна зірка шість

Глибоко під океанською гладдю, де сонячне світло ніколи не проникає, команда «Глибинної зірки шість» виконувала звичайну, на їхній погляд, місію. Вони вже звикли до ізоляції та постійного гумового гудіння систем життєзабезпечення. Інженер ЛаФлер ще зранку жартував, що океанське дно — найспокійніше місце для розміщення ядерних ракет. Ніхто не міг уявити, наскільки він помилявся. Коли вибуховий заряд спрацював, відкривши порожнину древньої печери, спочатку нічого не змінилося. Лише через години вони почули перші дивні звуки — ніби хтось великий повільно повзав по зовнішньому корпусу. Біолог МакКей спершу подумав, що це просто кит, але звуки були надто металевими, надто цілеспрямованими.

Наймолодший член екіпажу, технік Снайдер, першим помітив аномалії на зовнішніх камерах — швидкі тіні, що з'являлися і зникали за мить. Він вирішив, що це глюк обладнання через тиск, але згодом побачив щось, що заморозило кров у жилах: величезний очей, що дивився прямо в об'єктив. Системи почали відмовляти одна за одною. Спочатку вийшов з ладу зв'язок з поверхнею, потім почалися проблеми з киснем. Команда раптом опинилася в пастці власного винаходу — технологічного кокона, що став їхньою тюрьмою. Кожен із них почав розуміти: вони розбудили щось давнє, розумне і абсолютно ворожо налаштоване. Істота не просто хотіла їх вбити — вона хотіла вивчити, зламати, перетворити їхній дім на свою мисливську територію.