Посмішка Мони Лізи

Кетрін Вотсон вступає в ідеально відполірований світ коледжу Веллслі, де навіть повітря здається застиглим від суворих традицій. Юна викладачка привозить із собою не лише книги з історії мистецтва, але й віру в силу освіти як інструменту звільнення. Проте за першими ж заняттями вона розпізнає щось глибше за бездоганні знання студенток – невимовний голод до справжнього життя, прихований під масками соціальної досконалості. За зовнішнім лоском і досконалістю студенток вона розпізнає прихований страх та глибоку непевність – їхні особистості сховані за масками ідеальних майбутніх дружин.

Кетрін починає свою тиху революцію не з маніфестів, а з уроків, де кожен твір мистецтва стає приводом для розмови про свободу, вибір і право на власний голос. Її слова, спочатку сприйняті як дивацтво, починають знаходити відгук у серцях дівчат. Для Бетті, яка відчайдушно тримається за консервативні ідеали, ці ідеї стають загрозою її світогляду, викликаючи лють та спротив. Для Джоан, яка усвідомлює обмеженість своїх перспектив, вони стають болісним, але необхідним досвідом пробудження. Сама Кетрін також проходить шлях від ідеалізму до розуміння складності реальної боротьби з усталеною системою. Її власні принципи та професійне майбутнє опиняються під загрозою, коли вона усвідомлює, що на кону не просто успішність її курсів, а долі молодих жінок, які наважуються повірити в можливість іншого шляху.