Порцеляновий місяць

Кайл Бодін, детектив, який вже забув, що означає прокидатися з посмішкою, одного вечора в занедбаному барі зустрічає Рейчел. Вона сиділа сама біля вікна, немов ждала саме його. У її очах була та сама втома, що й у нього — глибока, накопичена роками самотності. Але там, де він носить свою на видноті, вона приховала її під ідеально підведеними очима та яскравою помадою, що аж болить дивитися. Він ще не знав ні її імені, ні того, що вона — дружина людини, чиє обличчя часто з'являється на шпальтах газет. Знав лише, що коли їхні погляди зустрілися, щось всередині нього розпрямилося. Під кепкою детектива, під плащем із запахом кави та вулиць, прокинувся просто чоловік — з ранами, які потребують тепла, і з пусткою, що чекає на заповнення.

Їхні таємні зустрічі стають єдиним сяйвом у його сірій реальності. Але одного разу Рейчел приїжджає до нього з розбитими губами і сльозами, що не женуться. "Він би мене вбив", — каже вона, і Кайл, який все життя боровся зі злочинністю, раптом розуміє: іноді закон безсилий перед людською жорстокістю. Коли вона дзвонить йому серед ночі, і він приїжджає до її будинку, де на підлозі лежить тіло її чоловіка, Кайл стоїть на порозі між своєю принциповістю і любов'ю. Він робить вибір, про який знатиме тільки він: починає стирати сліди, створюючи ідеальну легенду. Але коли на порозі з'являється його напарник Ламар — чоловік, з яким він пройшов сотні справ, — Кайл розуміє: найскладніше не приховати правду, а дивитися в очі другові, який шукає ту саму правду, що ховаєш у власній душі.