Свята Агата

Мері в'їжджає у ворота монастиря з відчуттям, ніби її тіло і душа нарешті знайшли притулок. Вагітність, яка здавалася їй вироком у зовнішньому світі, тут, за старовинними стінами, набуває нового змісту. Вона обережно кладе долоню на живіт, відчуваючи, як під пальцями шевелиться малеча, і вперше за довгі місяці усміхається справді щасливо. Але незабаром її починає непокоїти надто глибока тиша, що панує в монастирі. Вона помічає, як черниці носять у кишенях голки — не для шиття, а для захисту. Як їхні очі стають порожніми після тривалих розмов із матір'ю-настоятелькою.

Найжахливішим відкриттям стають ночі, коли здалеку чути дитячий плач, що раптово обривається, наче хтось затуляє рот долонею. Коли Мері випадково стає свідком того, як черницю карають за спробу втечі, вона розуміє: її дитина народиться не в любові, а в боротьбі. Кожна ніч перетворюється на підслуховування кроків у коридорі, кожен день — на приховування страху. Але одного разу, відчувши особливо сильний поштовх під серцем, вона усвідомлює: ця дитина вже зараз б'ється за своє життя. І це єдине, що дає їй силу продовжувати боротьбу — не для себе, а для малечі, що росте всередині, для її права на майбутнє.