Суфражистка

Мод, молода працівниця лондонської пральні, спочатку навіть не уявляла, що може щось змінити. Її життя було виміряне годинами важкої роботи, скромними зарплатами та покірністю. Але випадкова зустріч з суфражистками поступово прокидає в ній усвідомлення власної гідності. Вона починає розуміти, що права не дають — їх беруть. Спочатку Мод лише прислухається до розмов у напівтемних кімнатах, її пальці нервово перебирають складки спідниці. Але коли тисячі мирних петицій залишаються без відповіді, щось ламається в ній. Перший удар молотка по вітрині магазину відгукується болем у власному серці — вона, завжди така законопослушна, тепер стоїть з уламками скла в руках.

Димові шашки, що шиплять під ногами, схожі на її власне дихання — переривчасте, сповнене гніву та страху. Коли чоловік забирає сина, вона відчуває, ніби їй відрізали частину душі. Пустка в домі гудить, наче похоронний дзвін. А в тюрмі вона бачить у очах охоронців не лише жорстокість, а й страх перед жінкою, яка більше не боїться. Разом з іншими жінками — бідними служницями, вченими, матерями — вони створюють невидиму сітку підтримки. Їхні руки, зімкнуті в темряві, стають міцнішими за будь-які кайдани. Це вже не протест, а спосіб виживання, коли кожна зрозуміла, що її особиста боротьба — це частина чогось набагато більшого.