Воно 2

_gurebu_, ну так в Кінга завжди середина дуже затягнута. Книжку "Воно", доречі, читати дуже важко

Закохана в Кінга з десяти років, прочитала майже всі книги, наразі збираю українські переклади і подивилася більшість екранізацій. І просто обожнюю фільми жахів.
Про даний фільм можу сказати багато.
У кожного свої смаки, догодити всім неможливо. Проте, якщо вже прискіпуватися стосовно того, як ведеться оповідь - спершу дитинство, потім сучасність, то книга була написана як раз шматочками: минуле - сьогодення. І старий фільм б ув знятий як раз зі збереженням формату книги.
Будь-яку книгу неможливо екранізувати "один в один", відповідно, і в першому, і в другому фільмі дещо -"порізали", дещо пропустили, але в сучасній екранізації дещо змінили невідомо для чого.
Наприклад, я не бачу, яку саме задачу виконує заміна вподобань Майка на вподобання Бена. Адже саме Майк збирав історію старого Деррі, а не Бен. Просто, аби показати, що "ето вам не ето"(с)?
Зовсім невиразно висвітлено, що Беновим вподобанням була архітектура і будівництво.
"Не вистрілив" велосипед Біла. У книзі та в першій екранізації для Сільвера була відведена значуща роль, проте якщо його прибрати з даної екранізації, ми нічого не втратимо. Хіба що показ самого Кінга треба буде внести в інший епізод.
Ще хочу зауважити одну річ. Перенесення часу розповіді. У Кінга все починається у 1957, завершується у 80-ті. Тут "маркером" часу виступає показ Жахів на вулиці Вязів - 5, відповідно, 1989 рік. Проте історії, зібрані Беном про масові загибелі людей або дітей у Деррі, закінчуються трагедією, що передувала попередньому циклу життєдіяльності "Воно", а не 1961-1962 роками. І таких дрібниць немало. Виглядає дивним напад на Майка "Геть з мого міста нігер" у північному штаті у кінці 80-х від хлопця, чий батько поліцейський. Для кінця 50-х в містечку, де все ще мало чорношкірих, і Майк - єдиний такийхлопець у школі, це ок, через 30 років це трошки дуже сильно притягнено за вуха.
Хорор-ефекту можна досягати різними засобами: є саспенс, а є надлишковий натуралізм і скрімер. Найкращий приклад саспенсу для мене - японський фільм "Дзвінок". Після нього мені було страшно засинати. Тут, на жаль, ми бачимо 80% скрімеру і зайвої експресивності акторів, і лише відсотків 10 йде на саспенс. Мимоволі виникали асоціації з першим Кінг-Конгом, коли - дійсно зненацька - в екран встрибнула страшна африканська маска, і зал зойкнув.
Отже, мій підсумок. Актори прекрасно виконали задачу, яку поставив перед ними режисер. Гарна графіка і спецефекти. Але ефект від фільму в цілому - на "трієчку". Особисто я навряд чи буду передивлятися.

Не розумію невдоволених коментарів від слова зовсім. Перш ніж дивитись "Воно" та "Воно 2" я читала книгу та переглянула фільм "Воно" 1990 і як на мій погляд сучасна екранізація "Воно" та "Воно 2" - одна з найкращих екранізацій Кінга. Дуже вдало підібрані актори, по максимуму зберегли всі ключові сцени. Фільм 1990 року теж цікавий, але там багато чого просто викинули або інтерпретували під суспільство того часу. Ну і все намагались вмістити в один фільм, а навіть за 3 години часу всіх ключових та важливих моментів, які описував Кінг неможливо вмістити. Тому сучасна версія мені подобається в рази більше. Хто говорить, що фільм затягнули - або зовсім не читав книги, або читав не уважно та геть не проводить паралелі і не розуміє глибини суті. Про страх: а що очікують люди? Дешевих спец ефектів, де клоун кидається на екран? Так взагалі то твори Кінга геть не про те і я рада, що фільм не спаплюжив ідею письменника. Мені особисто дуже цікаво дивитись, проводити паралелі з книгою і приємно ловити себе на думці, що сюжет фільму саме по книзі і йде (з незначними відхиленнями, бо це все-таки фільм, а не серіал і треба влізти в запланований час, не забувайте про це також). Тож я фільмом задоволена, особливо задоволена що його розбили на 2 частини і в деталях показали як дитинство героїв, так і їх дорослий вік. Для мене в книзі саме дитинство було найцікавішим і я ю не хотіла бачити тупо шматочки зі спогадів, як то наприклад показали у фільмі 1990 року.

Дивіться краще оригінальний фільм 1990 року. Він в рази кращий. Ці дві частини - тупо не дотягують до того фільму. Короче, ремейки - зло!

Книга "Воно" це дуже фундаментальна робота, імхо. Екранізувати її ідеально неможливо, бо це б були не просто години, а десятки годин. Тому вже як зробили. Передивляюся час від часу, і перечитую також.